2014 m. rugpjūčio – rugsėjo mėnesiais vykusi paramos Ukrainos kariams akcija surinko tiek pinigėlių ir materialinių priemonių, kad iki Naujųjų metų frontą pasieks ir antroji siuntos dalis, kurią sudaro 450 porų kareiviškų batų, šilti apatiniai, šiltos pirštinės, kepurės, karinės kuprinės, ekipuotės diržai ir kiti reikalingi dalykai, iš viso apie 7 kubus.
Šiomis dienomis mus pasiekė ukrainietės, kuri lankė Lietuvoje gydomus Ukrainos karius laiškas. Jūsų dėmesiui pateikiame VAS nario A. Krušnausko verstą tekstą ir originalą.
Ukrainietės Oksanos laiškas Lietuvai.
,,Prieš trejetą dienų, pirmadienį (2014-11-24), aš sugrįžau iš Lietuvos. Aš važinėjau aplankyti savo mylimą vyruką Sulimą Igorį. Jis – ATO dalyvis, Ukrainos rytuose patyręs sužeidimus ir dabar būna Lietuvoje reabilitacijoje. Ten jis nuo 13 rugsėjo. Atvyko į Lietuvą 13 karių ir moteris karo gydytoja – visi su sunkiais sužeidimais… Aš buvau priblokšta, kaip lietuviai priima ukrainiečius, kaip myli ir padeda… Net Lietuvos ambasadorius padėjo gauti vizą pigiau, nei turėtų būti ir asmeniškai išreiškė savo paramą…. Lietuvoje aš susipažinau su nuostabiais žmonėmis, kurie palaikė mano berniuką ir kitus ukrainiečius karius ne už apdovanojimus ir laisnius, o paprasčiausiai todėl, kad neįgalūs. Mane pribloškė lietuvių parama! … Kuomet mus pakvietė į teatrą – į baletą, kur šoko mūsų Ukrainos balerina Katerina Kistol, kuri, beje, yra savanorė ir padeda mūsų gynėjams. Dėl šito vaikinai apsirengė karines uniformas. Pamatęs ukrainietiškus antsiuvus, prie mūsų priėjęs nepažįstamasis, paprašė Igorį paspausti ranką, pagarbos ženklan ir palinkėjo mums sėkmės. Ir tasai atvejis ne vienkartinis. Daug nepažįstamųjų, sužinoję, kad mes ukrainiečiai reiškė mums užuojautas, savo pagarbą ir linkėjo visko geriausio. Tai buvo tik praeiviai, paslaugų sferos darbuotojai ir kiti. Nepaprastą įspūdį padarė kelionė į Katalikų bažnyčią… Taip, šeštadienį. Lapkričio 21, mus pakvietė į svečius šeima iš lietuviško miesto Kauno. Tai – paprasti žmonės, kurie lankė mūsų karius lietuviškose ligoninėse, tame tarpe ir mano vaikiną. Aš labai dėkinga Mišai ir Iraidai už svetingumą ir pagalbą. Tai štai, Kaune mes buvome lapkričio 21. Šiais metais – tai atminimo diena badmečio aukų atminimo diena. Miša ir Iraida pranešė, kad pas juos toji diena taip pat atminimo diena ir vakare bažnyčioje bus kalbama malda už žuvusius badmečio metu. Po pasivaikščiojimo vakariniu Kaunu, kurį suruošė mums Miša su Iraida, mes atvykome į pamaldas į katalikų bažnyčią. Nors mes ir ne katalikai, ir nesusigaudome jų apeigose ir ritualuose, mes tikime, kad Dievas vienas ir nėra esminio skirtumo kur pastatyti žvakelę žuvusiųjų atminimui. Tačiau katalikų bažnyčioje mus iškarto pastebėjo, nes mes nežinojome, kaip katalikai bažnyčioje elgiasi, kaip žegnojasi ir kita. Pirma, į ką mes atkreipėme dėmesį – tai pakyla, padengta mėlynai-geltonu audiniu, aplink kurią degė žvakelės. Suprantama, mes iš karto priėjome ten ir taip pat užžiebėme žvakeles. Mes buvome sužavėti, kad čia meldžiasi už Ukrainą. Tą dieną ten taip pat buvo kalbama malda už negimusius kūdikius… rinkosi žmonės… o mes laukėme pamaldų badmečių aukų atminimui… Kuomet išėjo katalikų šventikas, jis iš karto mus pastebėjo ir priėjęs paklausė iš kur mes, ko gero, jis iš karto suprato, kad mes nekalbame lietuviškai ir kreipėsi į Mišą su Iraida. Kaip kad mes po to sužinojome, mūsų Lietuvos draugai paaiškino dvasininkui, kad mes iš Ukrainos, o Igoris – karys, ATO dalyvis… Taip pat su mumis buvo Anna – karo gydytoja… Dvasininkas priėjęs prie Igorio, ištiesė jam ranką tuo pareikšdamas pritarimo ženklą…kuomet prasidėjo pamaldos mes mažai supratome, apie ką kalba kunigas, kadangi mes pirmą kartą dalyvavome katalikiškose pamaldose, kurios dar ir buvo atliekamos lietuvių kalba, todėl mes kartojome viską paskui juos, bet išgirdę žodžius „Ukraina“, „revoliucija“, „Maidan“ – mes supratome – mus remia… tačiau labiausiai nustebino tai, kad pagarbos ir paramos visai ukrainiečių tautai ženklan už mus meldžiasi visa salė… Jau „pamokslo“ pabaigoje mes išgirdome žodžius apie Ukrainą, Iraida ir Miša kreipėsi į mus – Jus kviečia į sceną… Igoris paėmė mane už rankos… mes išėjome į sceną. Kunigas kažką-tai kalbėjo, visa salė pakilo ir visi meldėsi, už mus, už Ukrainą… Kaip kad mums vėliau papasakojo Miša: kunigas pranešė, kad patalpoj dalyvauja ukrainiečiai…karys, kuris kovėsi už taiką Ukrainoje. Kuomet pamaldos baigėsi ir mes išėjinėjome iš bažnyčios, kunigas, padėkojęs mums už tai, kad mes atėjome, o mes savo ruožtu pasakėme ačių už paramą… Tą patį vakarą Iraida ir Miša nuvežė mus pasižiūrėti į apžvalgos aikštę, kur pamatėme nuostabų – du herbus, išdėliotus iš žvakių, kurias užžiebia kiekvieną vakarą – Lietuvos herbą ir net neįsivaizdavome, kad mūsų Ukrainą taip remia…Tai ant tiek malonu, kad sunku perduoti žodžiais… Tą patį vakarą mes su mylinuoju išėjome pasivaikščioti dviese, nusprendėme pasėdėti jaukioje kavinėje. Mes nuėjome į suši barą, suši kainos nedžiugino ir mes paprašėme pas barmeną giros – lietuviško „kvaso“, tačiau giros nebuvo ir mes paklausėme, kur čia yra prekybos centras. Barmenas noriai paaiškino kelią… Jis pastebėjo Igorio ukrainietišką akcentą, mes patvirtinome, kad iš Ukrainos,.. išsikalbėjome, buvo malonu girdėti pritarimo žodžius. Išėję iš baro mes nuėjome į prekybos centrą, bet barmenas pasivijo mus ir dar kartą paaiškino kaip greičiau nueiti,… kuomet mes jau priėjinėjome, greta sustojo mašina ir vairuotojas pašaukė Igorį…mes buvome nustebinti – vairuotojas – tasai barmenas iš suši baro, jis ištiesė Igoriui paketą – „Paimkit, prašau, nieko negalvokite, aš paprasčiausiai noriu jus pavaišinti“… Mes kiek sumišome, visiškai nesitikėjome tokios pagarbos… Labai norėjosi padaryti ką nors malonaus tam barmenui, tačiau mes nieko kito nesugalvojome, kaip perduoti per Iraidą ir Mišą pasirašytą atviruką su padėkojimu… Kitą dieną, pervažiuojant iš Kauno į Druskininkus, kur buvo mano vaikino reabilitacijos centras, aš netikėtai pastebėjau ant vieno iš namų balkono ukrainietišką vėliavą. Maža vėliavėlė kabėjo ir prie mašinos kariškio Ramūno, kuris ištisą mūsų vaikinų buvimo reabilitacijos centre Druskininkuose laiką rėmė ir padėjo jiems. Su Ramūnu ir jo šeima mes gerai susidraugavome. Patogus Igorio ir kitų ukrainiečių karių draugų įkūrimas Druskininkuose – jo nuopelnas. Taip pat ne be jo dalyvavimo mums su mylimuoju padarė dovaną – mano buvimas Druskininkuose buvo visiškai nemokamas. Ramūnas suruošė mūsų sužeistiesiems įdomias keliones ir visuomet lydėjo, lankė beveik kiekvieną dieną. Buvo net gimtadienyje pas jo nuostabią žmoną Jurgitą. Dabar jo šeima mūsų geri draugai ir aš tikiuosi matyti juos svečiuose Ukrainoje.
…Kelionė į Lietuvą padarė man didžiulį įspūdį. Aš buvau laiminga pasimatyti su mylimuoju, kurio aš labai laukiu. Aš dėkoju lietuviams už paramą. Ypatingą padėką noriu pareikšti kariškiui Ramūnui ir jo šeimai. Mišai ir Iraidai iš Kauno, Eugenijui kuris pasitiko bei išlydėjo mane į oro uostą ir visiems nežinomiems, kurie parėmė mus tokiame sunkiu mūsų šaliai istorijos laikotarpiu. Dėkoju jums brolyčiai- lietuviai. Šlovė Ukrainai! Šlovė Lietuvai!”
P.s. Pastarasis sakinys – tai ukrainietiškas karinis pasveikinimas Lietuvai. Jį keisti lietuviškesne fraze negalima. (Vert. Past).
Antanas-Juozas Krušnauskas.
Тиждень тому, у понеділок (24.11.2014), я повернулася з Литви. Я їздила провідати свого коханого хлопця Суліма Ігора. Він – учасник АТО, на сході України отримав поранення та зараз перебуває на реабілітації у Литві. Там він з 13 вересня. Прибуло до Литви 13 солдат і жінка військовий лікар – всі з важкими пораненнями…Я була вражена, як литовці підтримують українців, як шанують та допомагають…Навіть литовський посол допоміг зробити візу дешевше, ніж мало бути та особисто висловив свою підтримку…У Литві я познайомилась з чудовими людьми, які підтримували мого хлопця та інших українськиї солдат не за нагороди і визнання, а просто тому, що небайдужі. Мене вразила підтримка Литовців! …Якось нас запросили у театр – на балет, де танцювала наша українська балерина Катерина Кистол, яка, доречі, є волонтером і допомагає нашим захисникам. На виставу хлопці одягли військову форму. Помітивши українські нашивки, до нас підійшов незнайомець, попросив Ігора потиснути руку у знак пошани і побажав успіхів. І цей випадок не одноразовий. Багато незнайомців, дізнавшись, що ми українці виражали нам співчуття, свою шану та бажали всього найкращого. Це були просто перехожі, працівники сфери обслуговування та інші. Надзвичайно вразив похід до католицького костьолу…Так, у суботу, 21 листопада, нас запросила в гості сім’я з литовського міста Каунас. Це – прості люди, які провідували наших солдат у литовських госпіталях, у тому числі і мого хлопця. Я дуже вдячна Міші та Іраїді за гостинність та підтримку. Так от, у Каунасі ми були 21 листопада. В цьому році – це день пам’яті жертвам голодоморів. Міша та Іраїда повідомили, що в них також цей день є днем пам’яті і увечорі в церкві буде читатись молитва по загиблим під час голодомору. Після прогулянки по вечірньому Каунасу, яку влашували нам Міша та Іраїда, ми прибули на службу до католицького костьолу. Хоч ми і не католики, і не розуміємось у їх обрядах та звичаях, ми вважаємо, що Бог один і нема суттєвої різниці де поставити свічку у пам’ять загиблих. Але у католицькому костьолі нас зразу помітили, адже ми не знали, як поводяться католики у храмі, як хрестяться і інше. Перше, на що ми звернули увагу – це постамент, накритий синьо-жовтою тканиною, біля якого ставили свічки. Звичайно, ми одразу підійшли туди і також запалили свічки. Ми були вражені, що тут моляться за Україну. В цей день там також читалась молитва за ненароджених дітей…зібрались люди..а ми чекали початку служби пам’яті жертвам голодоморів…Коли увійшов католицький священник, він одразу нас помітив і підійшов запитати звідки ми, напевно, він зразу зрозумів, що ми не говоримо литовською і звернувся до Міши й Іраїди. Як ми потім дізнались, наші литовські друзі розповіли священнику, що ми з України, а Ігор – солдат, учасник АТО,… також з нами була Анна – військовий лікар…Священник підійшов до Ігора, протягнув йому руку та показав знак одобрення…коли почалася служба ми мало розуміли, про що говорить священник, адже вперше були присутні на католицькій службі, яка велася ще й на литовській мові, тому ми повторювали усі дії за іншими, але почувши слова „Україна”, „революція”, „Майдан” – ми розуміли – нас підтримують..але найбільше вразило те, що в знак пошани та підтримки усього українського народу за нас молився весь зал…Уже в кінці „проповіді” ми знов почули слова про Україну, Іраїда та Міша повернулися до нас – Вас кличуть на сцену…Ігор тримав мене за руку…ми вийшли на сцену, священник щось говорив, весь зал піднявся і всі молилися, за нас, за Україну…Як потім нам розказав Міша : священник повідомив, що в приміщенні присутні українці,… солдат, який боровся за мир в Україні. Коли служба закінчилась і ми виходили з костьолу, священник подякував нам за те, що ми прийшли, а ми у свою чергу сказали спасибі за підтримку… В цей же вечір Іраїда та Міша повезли нас на оглядову площу, звідки ми побачили вражаюче – два герби, викладені із свічок, які запалюють кожен вечір – Литовський герб і поруч Український – як символ вічної дружби та підтримки… Вражаюче явище…Ми навіть і не уявляли, що нашу Україну так підтримують… Це настільки приємно, що важко передати словами…Того ж вечора, у Каунасі, ми з коханим вийшли на прогулянку удвох, вирішили посидіти у затишному кафе. Ми зайшли у суші-бар, ціни на суші не радували і ми попросили у бармена гіру – литовський квас, але квасу не було і ми запитали, де тут поруч торговий центр. Бармен охоче пояснив дорогу…Він помітив український акцент Ігора, ми підтвердили, що з України,.. розговорились, було приємно чути слова підтримки…Вийшовши з бару, ми попрямували до торгового центру, але бармен наздогнав нас і ще раз розповів як найскоріше дійти,..коли ми вже підходили, поряд зупинилась машина і водій покликав Ігора…ми були здивовані – водій – той бармен з суші бару, він протягнув Ігору пакунок – „Возьмите пожалуйста..ничего не думайте, я просто хочу Вас угостить”…Ми трохи розгубились, зовсім не очікували такої поваги…Дуже сильно хотілось зробити щось приємне для цього бармена, але ми нічого більше не придумали, як передати через Іраїду та Мішу підписану листівку з подякою….Наступного дня, переїзджаючи з Каунасу в Друскінінкай, де знаходився реабілітаційнй центр мого хлопця, я випадково помітила на балконі одного з будинків український прапор. Маленький прапорець висить і у машині військового Рамунаса, який весь час перебування наших хлопців у реаб.центрі Друскінінкая підтримував та допомагав їм. З Рамунасом та його сім’єю ми добре потоваришували. Комфортне влаштування Ігора та інших українських військових в Друскінінкаї – його заслуга. Також не без його участі нам з коханим зробили подарунок – моє перебування в Друскінінкаї було повністю безкоштовне. Рамунас влаштовував нашим пораненим цікаві виїзди та скрізь супроводжував, навідувався майже кожного дня. Ми навіть були на дні народження його чудової дружини Юргіти. Тепер його родина – наші добрі друзі і маю надію чекати їх у гості в Україні.
…Поїздка до Литви справила на мене сильне враження. Я була щаслива побачитись з коханим, якого я дуже сильно чекаю. Я дякую литовцям за підтримку. Особливу подяку хочу висловити військовослужбовцю Рамунасу та його родині, Міші та Іраїді з Каунаса, Євгеніусу, який зустрічав та проводжав мене в аеропорт та всім небайдужим, хто підтримує нас у такий складний період в нашій історії. Дякую Вам, брати-литовці. Слава Україні! Слава Литві!